02:19 



Останні червневі дні. Концерт якого я чекала 2 роки, група яку я обожнюю років з 14. І тут я раптом розумію, та от же воно - літо почалося!
Тут і слова Олега Собчука, вмить прозоре небо, і слова що лунали крізь весь той натовп - побажання хорошого літа. Тут, зараз - почалося!
Останній місяць був підготовкою до нереального драйву, до пригод, кроком який починає рух.



Червень починався прозоро і надійно, але із сильними шквалами подекуди. Останні зустрічі здавались чарівними, а дещо перетворювалось у казковість.
Минув рік і от я знов сижу на Співочому Полі, поряд все таж компанія і ще один брат.





Я дивлась тоді на чарівне задимлене хмарами небо як тепер, і усвідомлюючи що минув вже цілий рік мимоволі посміхалась, бо от воно, я тут я пам'ятаю усі ті світлі моменти усі переживання і спеку екзаменів, рейсшини, купу стружки і графіт на руках, перші знайомства з Києвом , суворий і такий пронизливий погляд Батьківщини-Матері, що зачаровує і зараз і той дівишник, що затягнувся на приємну неділю - з фільмами Джейн Остін, купою попкорну, масками і фарбованими нігтями.



Події і прогулянки і от я вільна, сесія закрита, а я уже на шляху.

Наступний переді мною постав уже трохи відомий Харків.



Миле поздоровлення, чудовий і позитивний супутник поряд з моєю подругою, оглядове колесо і канатна дорога, лід трубочки і Coca-Cola, пляж і перший заплив цього літа, перший плюх спиною у воду (було бо-бо). Поїзд, спека та за запеченим вікном усе так чарівно, що вже те все мимоволі пробачаєш і в руках тримаєш "Кульбабове вино" і золотом лягає все і чарівні юнаки з цікавою природною вродою сидять навпроти зачаровано бринячи пальцями.

Ще кілька моментів і хоч до Опішні так і не добрались, проте поряд сім'я, вечірня спека і трохи прохолоди. Город і всі коло тебе пораються як і ти сам. Село, тепло урожаю і той далекий аеродром пашить колоссям у думках. Декілька фраз, історії з дитинства і я чітко розумію, що от воно! Треба писати бо де ж йому братися і куди ж його таке чудесне відпускати, ось вони ці історії почуті тисячі раз а чи лише один. Я вирішила їх зібрати докупи адже ніщо і ніколи так не тішило як ті дитячі потаємності. А ранком розумієш що пора вже й сімейне дерево оформити. І гайнувши повз час , затамувавши подих під горіхом на старезній скрипучій розкладушці закутуєшся у друковані рядки , рукою намацуючи дрібненькі вишеньки.

Аж ось воно СКАЙ , тисячі рук піднесених до неба, і та "Ти сподобалась мені", якій сам надав чарівного сенсу, босий Скрябін і пісні про старі фотографії і про мам, погляди друзів і руки у міцному замку, і наш літній крик у небо, оклик, ехо літа.
І після такої файності думаєш лиш про те, що тепер вже, літо точно почалось!


URL
   

Into the wild

главная